Природнича освіта та наука

ЛІДЕРСТВО ТА УПРАВЛІННЯ КОМАНДАМИ

2025-01-14T10:54:05+02:00

У сучасних умовах команда визнається як та група, яка забезпечує організації, підприємству конкурентну перевагу. Робота в будь-якому колективі має на увазі особисту відповідальність перед кожним працівником. Вона полягає як у правильному ставленні до спільної справи, так і в енергії, яка витрачається людиною на досягнення мети. Колективи, що працюють на підйомі, спрямовують всю свою енергію на досягнення командних цілей – так вони стають згуртованішими. Така концентрація сил на загальній справі допомагає долати перешкоди, що виникають у будь-якої команди. Почуття єднання, яке дає загальна мета, позитивно впливає на людину як на командного гравця і на здатність колективу працювати як єдиний діючий організм. Команда виступає як особлива форма організації людей, що спирається на продумане позиціонування учасників, які мають загальне бачення ситуації та стратегічних цілей і володіють відпрацьованими процедурами взаємодії. Критерієм сформованої команди є здатність групи аналізувати свою діяльність ы знаходити внутрішні ресурси для розвитку та подолання труднощів. Невід’ємною складовою частиною команди є лідер, який наділений владою ухвалювати рішення стосовно інших людей, групи, установи і несе відповідальність за наслідки будь-яких своїх рішень. Справжній лідер повинен володіти розвинутими комунікативними навичками. Лідер повинен вміти не тільки чітко і ясно висловлювати свої думки, а й володіти вмінням зацікавити своєю мовою присутніх, об’єднати всіх під загальною основою. Ще одна якість, без якої справжній лідер просто немислимий – це впевненість у собі, своїх діях. Витривалість – це та якість, якою повинен бути наділений справжній лідер. Перелік потрібних для лідера навичок мають визначати специфічні можливості та потреби підприємства, готовність колективу до змін тощо, адже дуже складно примусити лідера бути відповідальним, якщо він сам чітко не розуміє своїх функцій та обов’язків. Неодноразово доводиться стикатися з випадками, коли люди, які потрапляють на керівну посаду, зовсім не розуміють, чого від них очікують.

РІЗНОМАНІТНІСТЬ ФОРМ І ВИДІВ ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ З ПРИРОДНИЧИХ ПРЕДМЕТІВ У ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

2025-01-14T10:54:02+02:00

У Новій українській школі урок залишається основною формою організації навчання, а інші форми організації навчання використовують значно менше. Проте у вивченні природничих предметів важливою для учнів є позакласна робота. Встановлено, що позакласна робота з природничих предметів – це форма організації добровільної роботи учнів поза уроком під керівництвом учителя з метою заохочення та виявлення їхніх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, розширення й доповнення шкільної навчальної програми. Мета статті – проаналізувати різноманітність форм і видів позакласної роботи з природничих предметів у сучасних закладах загальної середньої освіти. З’ясовано, що позакласна робота має низку відмінностей від позаурочної роботи (обов’язковість – добровільність, оцінювання, зв’язок із навчальною програмою) та позашкільної роботи (проводиться в закладах позашкільної освіти). Виокремлено три форми позакласної роботи: індивідуальну (досліди, спостереження, позакласне читання, написання науково-дослідницьких робіт), групову (гуртки, клуби, товариства) та масову (предметні тижні, олімпіади, вікторини, конкурси, свята, турніри). Проведено опитування щодо того, які види позакласної роботи застосовують у закладах загальної середньої освіти. Опрацьовано результати опитування і зроблено порівняльний аналіз отриманих даних із даними попереднього дослідження. Визначено, що в позакласній роботі з природничих предметів упродовж останніх десятиріч з’явилися нові види: квести, квізи, хакатони, воркшопи, круглі столи, «українські кав’ярні» (за технологією «світове кафе»), майстерні (за технологією «французька майстерня»); заклади освіти беруть участь у міжнародних проєктах: нідерландсько-українському проєкті Flowers4School, шведсько-українському проєкті «Шкільні сади перемоги». Акцентовано увагу на збільшенні використання цифрових технологій у позакласній роботі.

ВИБІРКОВІ ДИСЦИПЛІНИ ЯК ДОПОМІЖНИЙ ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ ФАХОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ТА ЕКОЛОГІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ

2025-01-14T10:53:21+02:00

У закладах освіти України впроваджена індивідуальна освітня траєкторія, яка визнається нормативною складовою та варіативною частиною освітньої програми, а саме вибірковими дисциплінами. У кожного здобувача освіти є індивідуальний навчальний план, у якому передбачено 25 % вибіркових дисциплін від загальної кількості кредитів ЄКТС. Вибіркові навчальні дисципліни пропонують кафедри (в університеті), циклові комісії (у коледжі). Вибіркові дисципліни вивчаються з 2-го року навчання в кількості від 1 до 5 (у межах одного семестру) і становлять 3 кредити. Для формування контингенту студентів на наступний рік випускова кафедра або циклові комісії створюють навчальний банк вибіркових дисциплін, де наявні експлікації або силабуси, з розміщенням на сайті закладу освіти. У коледжі додатково відбувається презентація вибіркових дисциплін. Проаналізувавши відповіді на анкету студентів щодо факторів вибору варіативної частини освітньої програми, ми дійшли висновку, що вирішальним чинником є самостійне ознайомлення з експлікацією та силабусом. Переважна більшість здобувачів освіти вибирають дисципліни професійної орієнтації, демонструючи зацікавленість у майбутній професії. Екологізацію навчального процесу можливо здійснювати двома засобами: приділяти екологічним проблемам час у кожному курсі навчальної дисципліни або окремими темами або в кожній темі окреслювати можливі наслідки впливу на довкілля; пропонувати до каталогу вибіркових дисциплін екологічно спрямовані предмети. Лише комплексний підхід формує екологічний світогляд. Дієвими інструментами є залучення студентів до конференцій, круглих столів, на яких вони презентують свої науково-дослідницькі роботи. Велику цікавість завжди у студентства викликають лекції запрошених професорів, екологічні акції. У освітніх закладах успішно функціонують студентські наукові гуртки та наукові товариства. Студенти-науковці на щорічних студентських конференціях, наукових читаннях приділяють велику увагу екологічним проблемам. Вибіркові дисципліни є важливим компонентом формування фахових компетентностей та екологічного світогляду.

АДАПТАЦІЯ ЗДОБУВАЧІВ ФАКУЛЬТЕТУ БІОЛОГІЇ ТА ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА ВОЛИНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ ДО НАВЧАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2025-01-14T10:53:17+02:00

Проблема адаптації здобувачів освіти до навчання під час воєнного стану заслуговує особливої уваги. Освітній діяльності через воєнний стан притаманна об’єктивна складність, спричинена загальними специфічними умовами навчання й індивідуальними труднощами для багатьох здобувачів. Виклики під час воєнного стану (нестабільна безпекова ситуація, віялові відключення світла, постійний стрес) ще більше загострюють означену проблему. Важливим аспектом адаптації здобувачів освіти першого року навчання є формування соціальних навичок, необхідних для досягнення успіху в будь якій діяльності. Актуальність проблеми визначила мету дослідження, яка полягає у виявленні труднощів в адаптації здобувачів факультету біології та лісового господарства Волинського національного університету імені Лесі Українки до навчання в умовах воєнного стану та визначенні шляхів їх подолання. Для досягнення поставленої мети було використано соціологічний метод. Вибірку становили 50 студентів І курсу денної форми навчання факультету біології та лісового господарства. Опитувальник містив 39 запитань з акцентом на вплив соціальних факторів, специфіку навчання на факультеті, а також на оптимізацію адаптаційного процесу до умов навчання. Результати анкетування виявили труднощі у здобувачів щодо дидактичної адаптації. Водночас суспільна та формальна адаптація для більшості респондентів проходила без особливих напружень. Труднощі викликано біологічною адаптацією (налагодженням побуту, режиму навчання). До основних заходів оптимізації адаптаційного періоду першокурсників належать: удосконалення освітнього процесу, чітке інформування про можливості отримання професійної допомоги щодо початку навчання, активізація суспільного життя групи та факультету, створення умов для реалізації пізнавальних інтересів і самореалізації, комунікація з кураторами та викладачами в подоланні труднощів адаптації, налагодження належних побутових умов у гуртожитку. Моніторинг труднощів адаптації здобувачів потребує впровадження шляхів оптимізації адаптаційного періоду.

МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ПРИРОДНИЧО-МАРКОВАНИХ ОДИНИЦЬ

2025-01-14T10:53:14+02:00

У статті обґрунтовується значущість включення природничо-маркованої лексики у процес навчання англійської мови для студентів природничих наук. Наведено короткий огляд історії її дослідження. Розглянуто класифікацію одиниць, що входять до складу природничо-маркованої лексики. Запропоновано техніку вивчення цієї групи лексики в організації процесу навчання англійської мови, які сприяють засвоєнню природничо-маркованих одиниць, а також набуття елементів знань про іншомовну культуру. Обґрунтовано, що навчання іноземних мов на основі теорії поетапного управління засвоєнням знань, формуванням розумових дій та лінгвістичних понять, пов’язаних із природничими науками, створює умови для студентів, що спеціалізуються в цій дисципліні, усвідомлено та послідовно вивчати мовні структури, відпрацьовувати мовленнєві дії з ними, набувати здатність правильно і гнучко використовувати їх у комунікативній діяльності. У такий спосіб досягається органічне поєднання теорії і практики: засвоєння лінгвістичних понять та їх функціональне використання у мовленнєвій комунікації. Дотримання визначених етапів дає змогу цілеспрямовано управляти процесом засвоєння навчального матеріалу. Такий підхід можна застосовувати в навчанні різних лінгвістичних аспектів (фонетичного, лексичного, граматичного), формуванні всіх видів мовленнєвої діяльності (говоріння, читання, аудіювання, письмо). Автори наголошують, що специфіка предмета англійської мови з його комунікативною складовою дає можливість підтримати ідею застосування різних технологій опанування природничо-маркованою лексикою, використовуючи на заняттях як ті технології, що вважаються традиційними, так і ті, які в сучасному трактуванні називають інноваційними. Це саме по собі ставить перед викладачами нагальні питання: визначити рівень володіння студентами англійською мовою та згрупувати їх відповідно до цього; приділяти увагу навчанню англійської мови з використанням різноманітних підходів на кожному занятті з урахуванням професійних компетенцій студентів; розроблення навчальних матеріалів для вивчення природничих наук в умовах інтеграції з англійською мовою у сфері вищої освіти; систематичне вивчення ефективності розробленої та впровадженої моделі.

ЛАТИНСЬКА МОВА У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ФІЗИЧНИХ ТЕРАПЕВТІВ

2025-01-14T10:53:09+02:00

Статтю присвячено проблемі підготовки майбутніх фізичних терапевтів засобами навчальної дисципліни «Латинська мова і медична термінологія». Вирізнено педагогічний потенціал латинської мови в освітньо-культурному розвитку Європи та України. Акцентовано увагу на її використанні українськими державотворцями, філософами, освітянами впродовж XIII–ХІХ століть. Окреслено можливості її практичного використання в професійній діяльності майбутніми фізичними терапевтами. Схарактеризовано три терміносистеми латинської мови: анатомічну, клінічну, фармацевтичну, кожна з яких представлена низкою лексичних і граматичних вправ. Зазначено, що вивчення термінології забезпечує розвиток як спеціальних (фахових, предметних) компетентностей, так і дисциплінарної термінологічної, яка, зі свого боку, позитивно впливає на формування термінологічної грамотності майбутнього фізичного терапевта, а також сприяє підвищенню його конкурентоспроможності на ринку праці. Визначено чотири етапи її формування: 1) формування знань і вмінь утворювати граматичні та словотвірні моделі, характерні для термінології в галузі охорони здоров’я; 2) формування здатності до клінічного мислення, уміння правильно поставити діагноз; 3) формування уміння виписувати рецепти й виявляти частотні сегменти в назвах лікарських засобів; 4) формування вміння сприймати та використовувати нові професійні терміни в галузі охорони здоров’я. Підсумовано, що від уміння правильно формулювати в усному й писемному мовленні фахову та вузько спеціалізовану інформацію, вільно володіти професійною мовою залежить здатність майбутнього терапевта провадити безпечну для пацієнта / клієнта практичну діяльність з фізичної терапії та ерготерапії.

ДВОРІЧНІ КВІТНИКОВО-ДЕКОРАТИВНІ КУЛЬТУРИ КВІТНИКІВ М. ПОЛТАВИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХНЬОГО ВИКОРИСТАННЯ

2025-01-14T10:53:06+02:00

Квітники й асортимент декоративних культур на них відіграють важливу роль в озелененні населених пунктів. На різних типах квітників, особливо тих, облаштуваннями яких опікуються комунальні підприємства, в асортименті квітниково-декоративних культур використовуються однорічники та рідше багаторічники. Дворічних культур вирощується недостатньо. Нами проаналізовано асортимент дворічних квітниково-декоративних культур на 76 квітниках м. Полтави, з’ясовано їх видовий склад, охарактеризовано систематичне положення видів і виявлено сортове різноманіття більшості культур. За результатами вивчення квітникових культур цієї групи на обстежених квітниках встановлено 15 видів рослин, які належать до 11 родів, 10 родин класу Magnoliopsida відділу Magnoliophyta. Найбагатшими за кількістю видів є родини Brassicaceae, Campanulaceae (по три види кожна), Asteraceae, Caryophyllaceae (по два види). Решта шість родин містить по одному виду. Серед родового спектра рід Campanula містить три види, роди Hesperis, Dianthus – по два. Решта шість родів містить по одному виду кожний. Серед обстежених видів більшість є типовими дворічниками, але деякі з них (Campanula medium var. Centerberi, Víola × wittrockiána) здатні квітувати і в перший рік, тобто проявляють себе як однорічники. Встановлено екогрупи рослин за провідними факторами середовища (світла, вологи, температури), біоморфи, частоту трапляння видів. Найчастіше на досліджуваних квітниках відмічені види: Alcea rosea, Cineraria maritima, Dianthus barbatus Hesperis sibirica, спорадично трапляються: Béllis perénnis, Oenothera biennis, Víola × wittrockiána. Решта видів дворічників трапляються зрідка та дуже рідко. Встановлено особливості умов вирощування дворічників та узагальнено основні етапи агротехніки. Розглянуто також можливості використання кожного виду в облаштуванні різних типів квітників (бордюрів, рабаток, клумб, міксбордерів, окремих квітникових груп, солітерів), для вертикального озеленення (висаджування на балконах, у вазах), на зріз і для виготовлення букетів чи квіткових композицій.

ІНТРОДУЦЕНТИ У СКЛАДІ АДВЕНТИВНОЇ ФРАКЦІЇ ФЛОРИ ВОЛИНСЬКОГО ПОЛІССЯ

2025-01-14T10:53:03+02:00

Основною рушійною силою адвентизації місцевої флори є інтродукція рослин. В основі цього процесу лежать переселення або переміщення популяцій видів рослин за межі їхнього природного ареалу (це ті рослини, які раніше тут не зростали) як з метою еколого-біологічного дослідження, так і для вирощування в культурі на певній території. Аналізуючи адвентивну фракцію спонтанної флори Волинського Полісся та її видовий склад, ми виділили 188 видів рослин, які є здичавілими інтродуцентами, ці види належать до 142 родів і 58 родин, це становить близько 54 % від загального числа таких адвентивних видів рослин, що були виявлені на території регіону. Серед зареєстрованих видів адвентивних рослин близько п’ятдесяти практично постійно зростають поруч із культурними рослинами як бур’яни. Зазначені види рослин розподіляють на дві групи: перша – види, здичавіння яких відбулося безпосередньо на території Волинського Полісся (156 видів), це ті, які вирощуються або вирощувались у культурі, друга – представлена культурними видами, які потрапили на територію регіону з інших регіонів, будучи вже здичавілими (32 види). Співвідношення цих двох груп вказує на те, що більшість інтродукованих видів на території Волинського Полісся перейшли безпосередньо в категорію адвентивних видів. Певна кількість видів рослин, які на території України, у тому числі на Волинському Поліссі, спочатку розводили як культурні, зараз перебувають у стані експансії або проявляють її ознаки, володіючи високою інвазійною активністю, серед них: Impatiens parviflora, Acer negundo, Ambrosia artemisifolia, Echinocystis lobata, Amorpha fruticosa, Helianthus tuberosus, Heracleum sosnowskyi, Reynoutria japonica, Padus serotina та інші. На деяких територіях відмічені поодинокі ізольовані локалітети рослин, які проявляють високий рівень проєкційного покриття таких неаборигенних видів, як Impatiens grandulifera, Grindelia squarrosa, Helianthus subcanescens, Populus laurifolia.

ФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ТА ФАКТОРИ РИЗИКУ РОЗВИТКУ ОЖИРІННЯ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

2025-01-14T10:52:59+02:00

У статті розглянуто проблему збільшення ваги в дітей підліткового віку. Виокремлено фактори ризику та фізіологічні механізми розвитку ожиріння в підлітковому віці для вироблення комплексного підходу у профілактиці й боротьбі з цим захворюванням. Із цією метою проведено дослідження антропометричних показників розвитку учнів 8–9 класів у зв’язку з тим, що вага дитини залежить від зросту, віку, статі, спадково-конституційного фактора й інших чинників. У дослідженні використано методи обробки антропометричних вимірів із визначенням масо-ростового показника, індексу пропорційності Ерісмана, індексу міцності будови тіла Піньє. Встановлено, що 16,7% дітей мають відхилення в масі тіла у вигляді її збільшення. Здобуті результати підтвердили середньостатистичні показники поширення ожиріння серед підлітків по Україні. Переважна більшість обстежених дітей належать до соматотипу гіперстеніків, що свідчить про їхню підвищену схильність до накопичення надлишкової маси тіла. За результатами порівняння отриманих результатів індивідуальних антропометричних величин з таблицями стандартів індексу міцності будови тіла Піньє встановлено повну відсутність учнів з міцною будовою, що свідчить про низький рівень фізичного розвитку учнів 8–9 класів досліджуваної групи. Розглянуто фізіологічні механізми патогенезу ожиріння та встановлено, що етіологія ожиріння є мультифакторною. Фактори ризику розвитку ожиріння в підлітковому віці мають як екзогенну, так і ендогенну природу. Доведено необхідність проведення профілактики впливу екзогенних чинників розвитку ожиріння в підлітковому віці. Профілактичні заходи забезпечуються стимулюванням фізичної активності й організацією здорового харчування підлітків. Раціональне харчування підлітків має враховувати: енергетичну цінність раціону та його збалансованість; різноманітність і регулярність харчування; технологію приготування їжі з переважанням кулінарної обробки продуктів харчування, яка зберігає максимальну кількість поживних речовин; дотримання питного режиму; запровадження розвантажувальних днів і обмежень у споживанні солодких газованих напоїв, фаст-фуду, солодощів та продуктів із високим вмістом насичених жирів.

ФОТОСИНТЕТИЧНІ ПІГМЕНТИ ЛИСТКІВ CICER ARIETINUM L. СОРТУ БУДЖАК ЗА ІНОКУЛЯЦІЇ НАСІННЯ МІКРОБНИМИ ПРЕПАРАТАМИ

2025-01-14T10:52:55+02:00

У статті представлено результати польового досліду з вивчення впливу рідких форм бактеріальної суспензії селекціонованого штаму Mesorhizobium ciceri ND-64 (БС) та Ризогуміну (обробка насіння перед сівбою згідно з нормами виробника) на вміст у листках Cicer arietinum L. сорту Буджак хлорофілів а, b, їх суми, каротиноїдів та співвідношення пігментів. Визначення фотосинтетичних пігментів проводили у відібраних зразках листків із середнього ярусу рослин нуту звичайного методом їх екстагування диметилсульфооксидом за Вельбурном із використанням спектрофотометра UIT SFU-0172. Встановлено, що кількість фотосинтетичних пігментів у листках залежить від фази індивідуального розвитку культури Cicer arietinum та передпосівної обробки насіння мікробними препаратами. Пік накопичення хлорофілів а, b та їх суми виявлено у фазі зеленого бобу, а каротиноїдів – під час цвітіння рослин. Обидва бактеріальні препарати сприяли накопиченню хлорофілів у листках нуту звичайного. Комплексний мікробний препарат Ризогумін суттєвіше порівняно з бактеріальною суспензією штаму Mesorhizobium ciceri ND-64 підвищував у середньому за фазами росту і розвитку вміст хлорофілів а, b, їх суми та каротиноїдів на 8,1–31,3%, 10,8–26,9%, 11,2–27,9% та 2,3–9,7%. Статистично вірогідну різницю за співвідношенням пігментів хлоропластів хлорофілу а / хлорофілу b у листках визначено у фазах цвітіння, кінець цвітіння – початок утворення бобів і початок достигання бобів за впливу БС та Ризогуміну. Обробка насіння Ризогуміном суттєво підвищувала показник співвідношенням суми хлорофілів (а+b) / каротиноїдів на початку достигання бобів, БС – у фазах цвітіння та кінець цвітіння – початок утворення бобів.

ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО СЛІДУ ЗДОБУВАЧАМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ В ПЕРІОД ВОЄННОГО ЧАСУ

2025-01-14T10:52:53+02:00

Збереження навколишнього природного середовища є ключовим аспектом політики України. Це не лише питання екологічного сектору, але й економіки, соціальної стабільності та здоров’я населення. Також надзвичайно важливо залучати громаду до обговорення екологічних питань і забезпечувати екологічну освіту. Це створює умови для сталого розвитку та добробуту нинішніх і майбутніх поколінь. Метою статті є визначення екологічного сліду здобувачами вищої освіти в період воєнного часу. У статті досліджено величину впливу на навколишнє природне середовище студентами та причини цього явища. В опитуванні взяли участь здобувачі вищої освіти за спеціальністю 017 «Фізична культура і спорт» (освітньо-професійна програма «Фізкультурно-спортивна реабілітація»), які навчалися на І курсі Чорноморського національного університету імені Петра Могили. Усі студенти пройшли тест для обчислення екологічного сліду, тобто свого індивідуального навантаження на довкілля. За результатами проведеного аналізу було виявлено, що студенти мають достатньо широкий діапазон значень екологічного сліду – від 1,73 до 7,07 га. Зокрема, середнє значення цього показника становило 3,47±1,68 га. Також проведено порівняльний аналіз навантаження здобувачів вищої освіти на довкілля із значеннями відповідного показника в Україні та деяких країнах світу з різним економічним розвитком за 2019 рік та 2022 рік (значення прогнозоване Global Footprint Network). Зокрема, проведено кореляційний і регресійний аналіз, які підтвердили можливість прогнозування результатів величини екологічного сліду залежно від вікового аспекту здобувачів вищої освіти. Так, між зазначеними параметрами спостерігався тісний кореляційний взаємозв’язок (r = 0,744; р ≤ 0,05). Отже, за результатами проведеного тестування на визначення екологічного сліду встановлено, що здобувачі вищої освіти мають різну величину впливу на довкілля. Цей тест дає можливість замислитися здобувачам із високим значенням екологічного сліду про можливу потребу відкоригувати свій звичний спосіб життя, що сприятиме зменшенню впливу на навколишнє природне середовище.

СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО РОЗРОБКИ СТРАТЕГІЧНОЇ МОДЕЛІ ПОКРАЩЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СІЛЬСЬКОГО ВОДОПОСТАЧАННЯ

2025-01-14T10:52:51+02:00

У статті досліджено системний аналіз як методологічний підхід до розробки стратегічної моделі підвищення екологічної безпеки сільського водопостачання. Актуальність теми зумовлена гострою проблемою якості питної води в сільських районах, де система водопостачання часто базується на нецентралізованих джерелах. Забруднення водних ресурсів негативно впливає на здоров’я населення, екосистему та загальний рівень соціально-економічного розвитку, що потребує розробки ефективної стратегії для управління екологічними ризиками. Запропоновано авторську інтеграційну стратегічну модель, яка охоплює п’ять ключових блоків: організаційно-правовий, технологічний, управлінський, економічний і соціальний. Організаційно-правовий блок передбачає розробку нормативних актів, створення робочих груп, залучення громадськості та підвищення прозорості управління. Технологічний блок зосереджений на модернізації водопостачальної інфраструктури, впровадженні інноваційних технологій для моніторингу якості води й використанні водоощадних технологій. Управлінський блок передбачає розробку стратегій управління водними ресурсами, навчання персоналу, залучення фінансування й оцінку ефективності запроваджених заходів. Економічний блок містить фінансове планування, залучення інвестицій, стимулювання екологічно безпечних технологій і партнерство з приватним сектором. Соціальний блок стосується освітніх кампаній, залучення місцевих громад і молоді до екологічних ініціатив, формування соціальної відповідальності та моніторингу потреб населення. Запропонована стратегічна модель має на меті зниження негативного впливу на водні ресурси, збереження довкілля та підвищення якості життя сільських жителів. Підкреслено, що системний аналіз дає змогу врахувати різноманітні чинники, які впливають на екологічну безпеку водопостачання, та запропоновано науково обґрунтовані рішення для підвищення ефективності управління водними ресурсами. Отримані результати є значущими для розвитку політики управління екологічною безпекою в сільських населених пунктах і можуть бути корисними для прийняття стратегічних рішень у сфері екологічного менеджменту.

ОЦІНКА ЯКОСТІ ПОВЕРХНЕВИХ ВОД ТРАНСКОРДОННОЇ РІЧКИ ЗАХІДНИЙ БУГ ЗА ВМІСТОМ СПОЛУК НІТРОГЕНУ

2025-01-14T10:52:47+02:00

У статті розглянуто важливість контролю та покращення якості води транскордонної р. Західний Буг, що належить до басейну Балтійського моря й охоплює територію трьох держав (України, Республіки Польща та Республіки Білорусь). Наведено найбільші джерела забруднення води р. Західний Буг (підприємства житлово-комунального господарства, тваринницькі комплекси, інфільтрати сміттєзвалища м. Львів, стихійні сміттєзвалища й інші). Проаналізовано стан якості води р. Західний Буг за вмістом сполук нітрогену на трьох пунктах спостереження (704 км, м. Кам’янка-Бузька, 637 км, м. Сокаль, 569 км, м. Устилуг, 500 м нижче впадіння р. Устилуг, кордон із Республікою Польща). Показано перевищення гранично допустимих концентрацій амонію та нітритів. Найвищі перевищення допустимих значень вмісту амонію і нітритів зафіксовано в пункті спостереження 704 км, м. Кам’янка-Бузька (в 1,1–30,1 раза та 1,1–28,8 раза). Вміст нітратів упродовж проаналізованого періоду змінюється від 1,20 мг/дм3 до 18,00 мг/дм3 (704 км, м. Кам’янка-Бузька), від 1,70 мг/дм3 до 21,00 мг/дм3 (м. Сокаль), від 1,50 мг/дм3 до 20,00 мг/дм3 (м. Устилуг, кордон із Республікою Польща) та перебуває в межах допустимих значень. Найгірша якість води за вмістом сполук нітрогену встановлена на ділянці р. Західний Буг 704 км, м. Кам’янка-Бузька. Зокрема, якість води змінюється за вмістом NH4 + – від IV класу, 6-та категорія (забруднена), до V класу, 7-ма категорія (дуже забруднена); NO3¯ – від III класу, 5-та категорія (помірно забруднена), до IV класу, 6 категорія (забруднена); NO2¯ – відповідає V класу, 7-ма категорія (дуже забруднена). З метою покращення якості води р. Західний Буг рекомендовано забезпечити будівництво, реконструкцію та модернізацію очисних споруд, каналізаційних мереж населених пунктів, ретельніше контролювати надходження забруднювальних речовин від сміттєзвалища м. Львів і стихійних сміттєзвалищ.

ДОМІНАНТНІ І СУБДОМІНАНТНІ АСОЦІАЦІЇ РОСЛИННИХ УГРУПУВАНЬ ВОДИ РІЧКИ СТИР У МЕЖАХ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2025-01-14T10:52:42+02:00

У роботі проведено геоботанічну оцінку наявної гідрофільної флори річки Стир у межах Рівненської області. Робота ґрунтується на власних моніторингових дослідженнях. Окреслені основні точкові джерела забруднення води річки та їх вплив на формування біотичної складової досліджуваної гідроекосистеми. Аналіз та оцінка водної та прибережно-водної рослинності на окремих ділянках річки Стир здійснені за флористичним, геоботанічним і ценопопуляційним напрямами досліджень. З’ясовано, що видовий склад рослинних угруповань на різних ділянках річки не однаковий. Окремі види характерні тільки для певної досліджуваної території. За результатами проведених польових досліджень виявлено 125 видів вищих судинних рослин, які належать до 75 родів і 38 родин. Видовий склад налічує 7 домінантних родин: Poaceae, Potamogetonaceae, Asteraceae, Cyperaceae, Polygonaceae, Ranunculaceae, Saliсaceace, які становлять 46,4% видового складу. Домінантними серед визначених родів є: Potamogeton, Salix, Juncus, Rumex і Carex; 8 видів – це адвентивні рослини. Інші визначені види представляють аборигенну флору Рівненської області. З’ясовано, що для гідроекосистеми Стиря в межах області характерним є посилення трансформаційних процесів, пов’язаних із господарською діяльністю та кліматичними чинниками. Аналізом геоботанічної характеристики виділено 14 рослинних угруповань. У межах ділянки середньої течії річки Стир наявні такі угруповання: Batrachietum circinati, Glycerietum maximae, Lemnetum minoris, Lemno minoris – Spirodeletum polyrrhizae Potametum perfoliati, P. pectinati. Прибережно-водна рослинність нижньої ділянки річки представлена бідною гідрофільною флорою. Зауважимо, що на окремій ділянці нижньої течії річки (від смт Зарічне і с. Іванчиці) визначений багатий і різноманітний видовий склад гідрофільної флори. Ценопопуляційні дослідження окремих ділянок свідчать про наявність 6 популяцій раритетних видів: Pulicaria vulgaris, Hippuris vulgaris, Batrachium rionii, Nymphaea candida (стариця річки); Batrachium circinatum (с. Вербень); Potamogeton gramineus (с. Іванчиці). Сильно вразливий вид Batrachium rionii, який внесений до Червоного списку гідрофлори України, уперше знайдено в гідроекосистемі Рівненщини. Усього в нижній течії річки виявлено 71,2% видового складу. Слід відзначити, що найбільш багатим видовим різноманіттям є ділянки стариць. З’ясовано, що розроблення оптимальних заходів охорони рідкісних і типових видів рослин та їх угруповань можливе за порівняльного аналізу різних ділянок річок.

НАТУРАЛЬНІ БАРВНИКИ З КОРИ ПЛОДОВИХ ДЕРЕВ – ПЕРСПЕКТИВНА ЕКОЛОГІЧНА АЛЬТЕРНАТИВА

2025-01-14T10:52:40+02:00

Токсичність, мутагенність і канцерогенність сучасних фарб для тканин змусила Європейський Союз видати Регламент, який з 2020 року обмежує застосування широкого спектра небезпечних речовин, що роками використовувалися в процесі фарбування в текстильній промисловості. Як ніколи стає актуальним відродження забутого народного промислу – хроматики, який займався вилученням і застосуванням природних барвників. Дослідивши архівні матеріали та праці етнографів 18–19-го століття, автори цієї публікації намагаються відтворити забуті рецепти народної хроматики різних етносів України. Серед них найбільше запитань викликає застосування протрав типу галунів. Адже в зазначених джерелах вони згадуються під єдиною назвою «кислий камінь». Автори публікації вирішили залучити до розв’язки цього питання сучасний метод дослідження – спектрофотометричний аналіз і запропонували цікавий спосіб порівняння закріплювальної здатності галунів – за зміною оптичної густини фарбувального розчину після вилучення з нього пофарбованої тканини. Джерелом природних барвників була вибрана кора плодових дерев, яка традиційно використовувалася для фарбування пряжі та лляного полотна в народній хроматиці України. Матеріалом для досліджень слугувала кора сливи домашньої (Prunus domestica L.), вишні звичайної (Cerasus vulgaris Miller), яблуні домашньої (Malus domestica Borkh.) та груші звичайної (Pyrus communis L.). Для протрави лляної тканини застосовували два типи галунів – алюмокалієвий та алюмоамонійний. Було апробовано чотири експериментальні варіанти: перший – без внесення галунів у фарбувальний розчин, другий – з внесенням алюмокалієвого галуну, третій – з внесенням алюмоамонійного галуну, четвертий – з внесенням алюмоамонійного галуну, але з дводобовим витримуванням тканини в цьому фарбувальному розчині після проварювання. Одержані природні барвники з кори сливи, яблуні та вишні дають різні відтінки жовтувато-помаранчево-червоного забарвлення лляної тканини, а природний барвник з кори груші – жовто-зелене забарвлення. Показано, що алюмокалієвий та алюмоамонійний галуни зміщують довжину хвиль поглинання фарбувальних розчинів, одержаних з кори вишні, яблуні та груші в бік більш коротких, тобто більш жовтих і жовто-зелених відтінків і зумовлюють витіснення помаранчево-червоної гами кольорів із фарбувальних розчинів. Підібрано ефективні протрави для закріплення природних барвників з кори сливи та вишні: алюмокалієвий галун та алюмоамонійний з пролонгованою дією відповідно. Для барвників з кори яблуні та груші досліджені типи галунів виявилися неефективними.

ОСОБЛИВОСТІ ПОКОМПОНЕНТНОГО СКЛАДУ ТУРИСТСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

2025-01-14T10:52:36+02:00

У статі визначаються структурні особливості туристсько-рекреаційних систем. Зазначено, що динамічність туристсько-рекреаційної системи зумовлена впливом численних факторів, що підвищує рівень ризику в цій сфері, яка піддається значному впливу зовнішнього середовища. Доведено, що висока динамічність сприяє трансформації туристсько-рекреаційних систем, що, зі свого боку, дає змогу вдосконалювати інтегровані соціально-економічні територіальні системи. Встановлено ключовий компонент туристсько-рекреаційної системи як природний, він відіграє найважливішу роль у її функціонуванні. Досліджено дві основні складові дефиниції туристсько-рекреаційної системи: рекреацію та туризм. Розглянуто основні відмінності між поняттями «туризм» і «рекреація», що досліджуються в кількох аспектах: за цілями туризм передбачає подорожі з метою відвідування нових місць, культурних пам’яток, відпочинку або бізнесу, а рекреація – активності, що сприяють відновленню сил і розслабленню, часто пов’язані з відпочинком на місці (наприклад, спорт, прогулянки на природі). За місцем проведення туризм – пересування з одного місця в інше, а рекреація – вдома, в рекреаційних зонах, без потреби подорожувати. За тривалістю туризм – від кількох днів до кількох тижнів, а рекреація – короткочасна активність. За економічним аспектом туризм залучає інвестиції в інфраструктуру, а рекреація – особисті витрати й активності. За соціальним аспектом туризм – це взаємодія між туристами та місцевим населенням, що може сприяти культурному обміну, а рекреація може бути індивідуальною або груповою. Виявлено, що злиття понять «туризм» і «рекреація» проявляється в аналізі терміна «ресурс» у контексті туризму. Встановлено, що природні й антропогенні ресурси, спочатку будучи природними утвореннями, можуть згодом перетворитися на туристські ресурси. Досліджено, рекреаційні ресурси перетворюються в модифіковані природні умови та культурно-історичні об’єкти, які адаптовані до технологічних вимог у відповідь на суспільні потреби та можуть безпосередньо використовуватися для рекреаційного обслуговування.