ОНТОЛОГІЧНА ОСНОВА МУЗИКИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ'Я

Ключові слова: українська сакральна співацька традиція, маси і особистості, обрядова пісенність, музики Бароко, український класицизм, романтизм, сучасність, особистісний фактор в музиці

Анотація

У статті піддається осмисленню онтологічна ознака сакральної музики українського православ'я під кутом зору тлумачення найважливіших складових явища, спрямованих, з однієї сторони на створення, з іншого ж боку на відтворення його найрізноманітніших моделей життєдіяльності в рамках культової обрядовості української православної традиції. Найперше зосереджуємо свою увагу на відстеження специфіки творення тих чи тих музично-естетичних зразків, сповнених релігійної змістовності спрямованої на формування художньої образності студійованого явища, під кутом зору самовияву його особистісного начала, “акредитованого” цілим рядом знакових постатей композиторського бомонду найрізноманітніших поколінь, авторів окремих творів божественного змісту найширшого обрядового кола їх застосування. В цьому контексті вдаємося до аналізу дієвості процесу творення численних зразків такої музики в поступі її історичної “рельєфності” (ранні форми церковного співу, давньоукраїнська церковна монодія, багатоголоса /партесна/ церковна музика, українська духовна музика класичного стилю, духовна музики епохи українського романтизму, а також сакральне музикування доби сучасності) – базової формотворчої складової життєдіяльності явища. Водночас виводимо в ранг неабиякої наукової цікавості й фактор ще однієї складової культової співацької традиції українського православ'я – чинник ефективності мас (суб'єктивність гуртового сакрального музикування), активатор музично-естетичних зразків такої музики за усім периметром її дієвості. Узагальнюючи наші роздуми щодо пропонованого ракурсу осмислення проблеми, стверджуємо – музика українського православ'я є феноменом сакральної художньої образності в рамках культової обрядовості зазначеної релігії, дієві вектори якого увиразнюють, з однієї сторони процес створення, з іншого ж боку – механізм відтворення змістовності такої образності, в межах чітко визначеного контуру її ефективності, формалізованої логікою інтонаційно-ритмічного виокремлення найрізноманітніших схем тих чи тих сюжетних утворень.

Посилання

Корній, Л. (1996). Історія української музики. Частина перша (від найдавніших часів до середини XVIII ст.). Видавництво М. П. Коць. Київ – Харків – Нью-Йорк. 46–47.
Хеммерштейн, Р. (1962). Музика ангелів. Погляди на музику в середні віки. Берн і Мюнхен. 478.
Корній, Л. (1998). Історія української музики. Частина друга (друга половина XVIII ст.). Видавництво М. П. Коць. Київ – Харків – Нью-Йорк. 99–109. 124–132.
Корній, Л., Сюта, Б. (2011). Істрія української музичної культури: підручник для студентів вищих навчальних закладів / До 100-річчя Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. К.: НМАУ ім. П. І. Чайковського. 368–372.
Цалай-Якименко, О. (1996). Взаємодія “Схід-Захід” і Берестейська унія в становленні музичного бароко в Україні. Берестейська унія і українська культура XVII ст. Львів. 35–48.
Переглядів статті: 7
Завантажень PDF: 7
Опубліковано
2024-12-27
Як цитувати
Харитон, І. М. (2024). ОНТОЛОГІЧНА ОСНОВА МУЗИКИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я. Мистецька освіта та розвиток творчої особистості, (4), 117-122. https://doi.org/10.32782/ART/2024-4-20