ВИКОРИСТАННЯ ГЕОІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ДЛЯ ПОТРЕБ ЛАНДШАФТНОГО РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ

Ключові слова: геоінформаційна система, ландшафтне районування, просторово координована інформація, шари географічної інформації

Анотація

Геоінформаційні системи є важливим інструментом, який допомагає в географічних дослідженнях. У представленій роботі розглянуті основні особливості геоінформаційних систем і їхня придатність до застосування щодо ландшафтного районування України. Таке районування здійснюється на основі ландшафтно-генетичного принципу виявлення геокомплексів. Його застосування полягає в усебічному аналізі взаємозв’язків і взаємодії ландшафтотворчих чинників, процесів, компонентів довкілля. Геоінформаційні системи дають можливість створювати бази даних у вигляді набору шарів інформації. Основний шар містить географічно прив’язану карту місцевості, а інші, що накладаються на таку топооснову, – різноманітну інформацію про місцевість. Такою інформацією можуть бути дані щодо означених ландшафтотвірних чинників, процесів і компонентів середовища: гірські породи, водні об’єкти, клімат, ґрунти, біота, дані ДЗЗ тощо. Таким чином, сучасні геоінформаційні системи виявляються вельми дієвим засобом для географів. Корисними геоінформаційні системи є також для врахуванням площ і конфігурації ареалів ландшафтів в аналізі просторової ландшафтно-генетичної структури досліджуваної території. Відповідне врахування є досить непростим завданням, бо реальна місцевість не є плоскою. Відтворення кулястої поверхні Землі на площині потребує здійснення спеціальних перетворень за допомогою картографічних проєкцій. І такі перетворення є різними для різних за формою та місцезнаходженням ділянок земної поверхні. Тому геоінформаційна система має постійно виконувати операції перетворення метрики. Сучасні геоінформаційні системи роблять усі перетворення зі значною швидкістю та високою точністю, які неможливі для людини. Просте для геоінформаційних систем завдання щодо вимірювання площ і визначення координат виділених або уточнених за конфігурацією ландшафтних комплексів чи одиниць районування – теж дуже корисне, бо заощаджує багато часу й убезпечує від математичних помилок. Застосування такої опції дало змогу визначити, що зона хвойно-широколистяних лісів охоплює нині 14,1% території України, а широколистянолісова – 9,9%. Такі ж розрахування здійснено й щодо інших зон і гірських країн – з використанням універсальної географічної інформаційної системи “MapInfo Professional”.

Посилання

1. Агроґрунтове районування України. URL: https://geomap.land.kiev.ua/zoning-2.html (дата звернення: 03.07.2024).
2. Андрющенко Ю., Дядічева О. Склад рецентної авіфауни Сухостепової зони України. URL: http://www.aetos.kiev.ua/berkut/berkut29/berkut29-01.pdf (дата звернення: 03.07.2024).
3. Воблий К. Економічна географія радянської України. Київ : Вид-во Академії наук УРСР, 1945. 119 с.
4. Геоінформаційні системи (ГІС). URL: http://asd-geo.com.ua/page7906562.html (дата звернення: 09.07.2024).
5. Геоінформаційні системи. URL: http://www.geoguide.com.ua/survey/survey.php?part=gis (дата звернення: 19.07.2024).
6. Корольова М., Рачинська З. Атлас сільського господарства Української РСР. Київ : Видавництво Київського державного університету, 1958. 47 с.
7. Фізична географія Української РСР / А. Ланько так ін. Київ : Радянська школа, 1969. 268 с.
8. Фізична географія Української РСР / А. Ланько так ін. Київ : Вища школа, 1982. 208 с.
9. Удосконалена схема фізико‐географічного районування України / О. Маринич та ін. Український географічний журнал. 2003. № 1. С. 16–20.
10. Маринич О., Шищенко П. Фізико-географічне районування. Географічна енциклопедія України. Київ : Українська Радянська Енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1993. Т. 3. С. 340–343.
11. Маринич О., Шищенко П. Фізична географія України. Київ : Знання, 2005. 511 c.
12. Природно-сільськогосподарське районування України / А. Мартин та ін. Київ : ЦП «Компринт», 2015. 328 с.
13. Нетробчук І. Фізична географія України. Луцьк : Вежа-Друк, 2021. 100 с.
14. Осипчук С. Словечансько-Овруцький лесовий «острів» (ерозійний нарис). Вісник Дніпровського державного аграрно-економічного університету : науковий журнал. 2000. № 2. С. 5–12.
15. Паньків З. Ґрунти України : навчально-методичний посібник. Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. 112 с.
16. Склярова Т., Палка О. Історія розвитку геоінформаційних систем. URL: https://elartu.tntu.edu.ua/bitstream/lib/30460/2/IMST_2019_Skliarova_T-History_of_geoinformation_98.pdf (дата звернення: 04.07.2024).
17. Харченко В. Екосистемне районування території України для потреб сталого розвитку. Європейські виміри сталого розвитку : матеріали V Міжнародної науково-технічної конференції. 2023. С. 51.
18. DeMers M. Fundamentals of Geographic Information Systems. Hoboken : John Wiley & Sons, 2008. 464 p.
19. Earle C.J. Picea. The Gymnosperm Database. URL: https://www.conifers.org/pi/Picea.php (дата звернення: 10.06.2024).
20. Earle C.J. Pinus sylvestris. The Gymnosperm Database. URL: https://www.conifers.org/pi/Pinus_sylvestris.php (дата звернення: 10.07.2024).
21. GISGeography. The Remarkable History of GIS. URL: https://gisgeography.com/history-of-gis (дата звернення: 20.06.2024).
22. Introduction to GIS. URL: https://archive.nptel.ac.in/content/storage2/courses/105102015/module%201/history%20of%20gis.htm (дата звернення: 02.08.2024).
23. Kubijovyč V., Stebelsky I. Regionalization, physical-geographic. Internet Encyclopedia of Ukraine. URL: https://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CR%5CE%5CRegionalizationphysical6geographic.htm (дата звернення: 10.07.2024).
24. Tomlinson R.F. A Geographic Information System for Regional Planning. Journal of Geography. 1969. № 1 (78). P. 45–48.
25. Vegetationszonen der Erde. URL: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Vegetationszonen.png (дата звернення: 2.08.2024).
Переглядів статті: 19
Завантажень PDF: 11
Опубліковано
2024-11-20
Як цитувати
Харченко, В. В. (2024). ВИКОРИСТАННЯ ГЕОІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ДЛЯ ПОТРЕБ ЛАНДШАФТНОГО РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ. Природнича освіта та наука, (4), 119-127. https://doi.org/10.32782/NSER/2024-4.19